В минулому номері ми розповідали про міські лікарні, що належали в другій половині ХІХ століття єврейській громаді міста Старокостянтинова. Ця інформація, як і попередня була отримана із “Опису міста Старокостянтинова” за редакцією поручика Н.І. Зуця. Продовжуючи тему історії міста сьогодні ми розглянемо питання про в’язницю, аптеки і пожежну частину.

“Міська в’язниця розташована в центрі міста, навпроти ринку, в приміщенні колишньої міської ратуші, приміщення належить княгині Абамель, надто старе, сире і похмуре, через маленькі вікна, які до 1863 року були занадто великих розмірів, але в цьому році за розпорядженням генерал-губернатора південно-західного округу генерала-ад’ютанта Безака, замуровані камінням більше ніж на половину. Захід цей був викликаний посиленням засобів попередження втеч політичних в’язнів під час останнього польського повстання. В’язниця пристосована тільки на 50 людей, але там постійно знаходиться більше 150 осіб. В результаті такого скупчення людей, що іноді перевищує в 3 рази кількість, на яку пристосована в’язниця, спостері-гається велика захворюваність серед ув’язнених. Зовнішній вигляд арештантів наочно свідчить всі незручності їх розміщення. Тюремний двір дуже малий, через це арештанти не можуть в ньому навіть прогулюватись без штовханини.”

Якось вже так склалося в історії, як тільки наближається чергове комуністичне свято, то неодмінно з ним пов’язана якась надзвичайно жахлива сторінка в житті українського народу. Ось і чергове 1 травня комуністична влада „прибрала” людським горем масовими поневіряннями, смертями невинних.

Наприкінці квітня нинішнього року в Україні і Польщі пройдуть меморіальні заходи, присвячені одній з найтрагічніших сторінок українсько-польских взаємин, що увійшла в історію, як операція «Вісла». З цієї нагоди Президент України В.Ющенка видав відповідний Указ, згідно з яким Кабінету Міністрів разом з Національною академією наук України доручено розробити та затвердити план заходів на відзначення 60-х роковин операції «Вісла». Ним, зокрема, передбачено проведення в Києві вечора-реквієму та інших жалобних заходів, організацію тематичної міжнародної наукової конференції у Львові з подальшою публікацією її матеріалів, проведення конференцій та круглих столів у Києві та інших населених пунктах; проведення у навчальних закладах тематичних уроків, лекцій, бесід про події, пов’язані з операцією «Вісла» та включення цієї теми до навчальних програм.

В своїй розповіді Н.І. Зуць дає опис найжахливішої пожежі, яка відбулася в 1818 році і знищила майже все місто:

„В 1795 році місто Староконстянтинів, зробили повітовим містом Волинської губернії. Воно розташоване в трикутнику між річками Случ і Ікопоть, при злитті їх. З передмістями місто з’єднане безпосередньо земляними гатями і дерев’яними мостами. Як греблі, так і мости не дуже надійні, в період дощів греблі хоч і проїжджі, але потрібно прикласти багато зусиль.

Місто з передмістями Нове Місто (на лівому березі Ікопоті) і Заслузі ( на правому березі Случа) в адмістративному відношенні розділяються на дві міські частини, які перебувають під наглядом Поліцейських Наглядачів.”

Як місто, яке по-сьогодні в кріпацькій залежності, Староконстянтинів до останнього часу не мав жодних міських представницьких закладів і був підпорядкований Новоград – Волинській міській думі, всі клопоти, обмежувалися тільки збиранням податків?

В минулому номері ми торкалися питання історичного минулого і сьогодення заснування міста Старокостянтинова, яке пов’язане з ім’ям великого гуманіста просвітителя, захисника православної віри, князя Костянтина Острозького.

“Селище Колишенці куплене К.К. Острозьким у Василя Лабунського, король подарував Яну Ходкевичу, а між іншим, він там вже заснував місто, почав будувати замок для оборони і захисту від татарських нападів. Невже йому відмовитися від цих маєтків і зазнати стільки затрат? – так коментував у своєму нарисі “Опис міста Старокостянтинова від початку заснування до наших днів” 1884 року поручик Н.І. Зуць. - Не вступати ж йому в боротьбу з королем польським і Великим Князем Литовським. Тому був один тільки варіант для князя Острозького вийти з такого важкого становища і піти на мирову угоду з Ходкевичем, запропонувати йому за ці маєтки гроші і просити його поступитися. Вірогідно, справи таким чином і владналися між князем і паном. Князь Острозький заплатив за ці маєтки гроші Ходкевичу, а останній поступився своїми правами.”

Опубліковано 25 січня 2007 року у № 4 ( 748)

В 2007 році нашому місту Староконстянтинову, як кажуть, за „старим стилем” виповнюється 446 років. В минулому номері ми торкалися питання історичного минулого і того як місцеві керівники використовують історичні дати для досягнення своїх інтересів.

Кілька років тому успішно укріпилася думка, що на місці Старокостянтинова до 1240 року було інше місто – Кобудь, яке вщент зруйнував Данило Галицький. Хоча історичного зв’язку, окрім як попелища на місці колишнього давньоруського міста, не виявлено. Староконстянтинів в 2009 році святкує 800 річчя Кобудя. Тоді постає питання: "А що ж робити із конкретним засновником міста – Костянтином Острозьким, чиє ім'я носить місто по-сьогодні?" Мабуть, кожному жителю цікаве історичне минуле того міста річницю якого і збирається святкувати влада на чолі з нинішнім гуманітарним віце-прем’єром Дмитром Табачником. Місцева ж влада встигла оголосити про начебто величезний економічний зиск для міста від такого святкування.

Вперше на офіційному рівні про відзначення річниці від дня заснування міста Старокостянтинова заговорили в 1990 році представники місцевої організації Народного Руху України. Вони розробили і опублікували у своїй „самвидавівській” газеті „Воля” сценарій дійства, приуроченого 430 річниці міста. Місцева комуністична влада швидко оцінила пропозицію рухівців і по-своєму знайшла вигоду у цій темі.

Розпочалась грандіозна підготовка до святкування першого урочистого Дня міста. Тут і набережна почала будуватися, яка згодом обійшлася у 3,5 річних міських бюджетів. І проекти будівництва культурно-розважального центру, рівних якому не було тоді в усій Хмельницькій області. Традиційне прокладання та ремонт міських доріг, разом із терміновим і наполегливим, без висновків екологів та рекомендацій спеціалістів. Реставрація історичних споруд стала також стрічкою використання бюджетних коштів. Як на диво на 1991 рік припало і завершення будівництва на території міста містечка для військовослужбовців.

Весною 1974 року комуністична влада у місті Старокостянтинові заходилася "впорядковувати" могили тих, хто загинув визволяючи місто від фашистів у 1944 році. І хоча існуючий на той час закон не дозволяв чіпати поховання раніше, ніж через 50 років, доцільність і вседозволеність перемогли хвалену комуністичну дисципліну. Тоді новопризначеному районному керівництву на чолі з першим секретарем райкому КПУ(КПРС) Володимиром Фурманом треба було чимось прославитись, продемонструвати вищому керівництву своє вміння придумувати як втілювати в життя комуністичні ідеали. От і в першу чергу взялися за руйнування святого - людської пам'яті і вікової традиції великої поваги до могил своїх предків та героїв. Тим більше, що початок був зроблений попередниками - приміщення райкому збудували прямісінько на зруйнованому православному цвинтарі, а поруч зруйнували католицький цвинтар і на ньому влаштували парк розваг імені ВЛКСМ.