Іванна Хіцінська. мистецтвознавець Політика, усюди одна політика…. Погодьтеся зі мною, що нам, пересічним українцям, уже набридли розмови про неї. На кожному каналі, у всіх рекламних блоках можна побачити надокучливі передвиборчі вихваляння майбутніх кандидатів на пост Президента України. Всі вони голосно заявляють, що лише вони працюють і створюють звичайним громадянам кращі умови для проживання, а їхні опоненти жагуче це заперечують. Я можу погодитися з обома сторонами, що вони обидві працюють неперевершено аби створити якнайкращі умови для дійсно виживання народу України.

Хотілося б поставити питання чому ми, громадяни незалежної України, живемо у країні, де все населення умовно розділене на кілька кланів олігархів-політиків та інших? Чому ми підсвідомо починаємо сприймати таку ситуацію, як норму життя? Приклади, які я зараз буду приводити можуть багатьох здивувати, але з їхньою дією та наслідками ми стикаємося щодня. Розпочну із простого факту, що кожен народ має свою культуру, яка формує його менталітет. Народ, як і дерево, якщо він не має коріння, не пам’ятає свого минулого і не шанує його, то й не має майбутнього. Я зараз не буду говорити про те, що народи розвинутих країн світу (США, Велика Британія, Франція і т.д.) намагаються поглибити свою історію за для надання країні більшої історичної значимості. Ми ж навпаки версії поважних у всьому світі дослідників, які можуть хоча б на століття додати віку нашій культурі, розтоптуємо та запльовуємо. Дивина!? Все банально просто і тому наводжу перший приклад, як у наші мізки потрапляють думки, які потрібні саме тим вищезгаданим олігархам аби перетворити нас на своїх сучасних рабів. Ми українці – свободолюбивий народ, який ніколи сліпо не корився волі царьків та князьків сьогодні починаємо йти у них на поводу. Це історична аномалія чи дія масового наркотику під назвою „Заплюндруймося”! Хотілося б вірити першому, але варіант із масовим наркотиком більш ймовірний, є лише одна поправка – цей препарат віртуальний і споживаємо ми його щодня.

Телебачення, радіо, реклама – одні із найдієвіших засобів впливу у теперішньому світі. Через них ми щодня отримуємо велику кількість інформації, і вона подається не тільки у вигляді спеціалізованих програм новин. Не менш важливою є пасивна дія телебачення у якості розважальних шоу-програм та низько професійних, ремісничих російськомовних телесеріалів. Я ніяким чином не хочу образити російськомовних громадян України, але саме через ці багатосерійні фільми і здійснюється „накачка” глядачів медіа наркотиком.

Більшість жіночого населення щодня дивиться серіали, які переважно низькопробні. Найкращим прикладом такого серіалу можна вважати усім відомий „Моя прекрасна няня”, головна героїня якого - няня Віка говорить калькою української мови та всі жарти у ньому пов’язані з Україною. Це можна розцінювати, як політику Російської Федерації щодо України, так як країною виробником є вищезгадана федерація. Для любителів літератури створено цілу низку книг, авторами яких є заслужені письменники Росії. У багатьох з них події розгортаються в близькому майбутньому і яскраво описується, як нібито люті та кровожерні бандерівці, тобто населення правобережної України, пішли війною на східну Україну і жорстоко вирізували міста та села не залишаючи нікого в живих. Заслужені письменники Росії яскраво описують криваві сцени розбою та те, як на допомогу потерпілим прийшла велична російська армія. Таких прикладів можна навести сотні. Можна собі тільки уявити, які наслідки може мати дія таких книг та серіалів у майбутньому, якщо вже навіть зараз нас хочуть поділити на кровожерних та безневинних, посіяти паніку серед населення, знищити відчуття гордості за свою державу.

Є й інша сторона медалі. Якщо серіали та книги, які в літературній формі знущаються над Україною та її народом, постачає нам Росія, то культурну ситуацію в середині країни створюють уже наші „діячі”. Звернути увагу хоча б на нашу естраду, яку заполонила маса безголосих напівголих дівуль. Ці псевдо таланти повилазили на перші місця хіт парадів лише тому, що музиканти, які пишуть пісні не із трьох акордів і двох слів, займаються музикою, а не закачкою силікону у частини свого тіла за для епатажної картинки. В Україні проходить ціла низка фестивалів, наприклад „Червона Рута”, де можна зустріти дійсно гарних музикантів, які пишуть якісну музику. Проблема лише в тому, що про такі заходи потрібно дізнаватися, бо їх не видно за горою низькопрофесійних концертів Козловських, Неангелів і їм подібних...

Хоча не у всіх галузях культури все погано - існує ще образотворче мистецтво і люди, які цікавляться якісними українськими творами та їхніми авторами. Цього року проходила виставка Деміена Хьорста, відомого англійського художника. Примітним є те, що в цей же час відбувалася інша не менш важлива та цікава виставка українського художника, чиє ім’я прославило Україну на весь світ – Федора Кричевського та його послідовників. Обидва митці є рівнозначними в історії мистецтва, але якщо виставка англійця проходила протягом шести місяців, то українця всього лиш два тижні. З цього можна зробити висновок, що на другу приходили лише ті, кому не байдуже українське мистецтво. Зараз багато політиків намагаються піаритися за рахунок вдаваної любові до українського мистецтва, але коли можна було побачити роботи видатного українського художника Федора Кричевського і теперішніх його послідовників, молодих художників України, з українських політиків на виставку завітав лише Борис Тарасюк з дружиною, яка теж, як виявилося, малює. Художники люди творчі і часто не цікавляться політичною тяганиною, але одразу зробили для себе висновок, що саме такі люди як Борис Тарасюк, ще не дають знищити все прекрасне, що залишилось на нашій землі та в наших душах.

Тож попри передвиборні обіцянки і неймовірні піар технології не забувайте адекватно сприймати інформацію, яку нам нав’язують з телеекранів та білбордів. Не забувайте, що ми українці і тільки від нас залежить наше щасливе незалежне майбутнє. Шануйтеся!

Іванна Хіцінська