Біля пам'ятника жертвам голодомору настоятель Свято-Троїцького храму УПЦ КП протоієрей Степан 1997 Чому ж не почули брати?

27 листопада 2010 року для українського народу стане справжнім випробуванням на гідність та історичну пам'ять. Вже майже два десятки років в Україні відзначається одна із найтрагічніших сторінок історії нашого народу – Голодомор 1932-1933 років.

Першим з числа керівників колишнього більшовицько-комуністичного режиму до цієї події звернувся екс-ідеолог комуністичної партії України а у 1993 році президент України Леонід Кравчук. Згодом Указом президента України Леоніда Кучми від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам'яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам'яті жертв голодомору і політичних репресій.

У 2002 році Україна відзначала сумне 70-річчя масової загибелі жителів республіки від голоду в 1932-33 роках. У ході заходів, що проводилися, керівництво країни наполягало на міжнародному офіційному визнанні цього «голодомору» геноцидом українського народу.

28 листопада 2006 року Президентом України Віктором Ющенком було підписано прийнятий Верховною Радою Закон України № 376–V "Про Голодомор 1932–1933 років в Україні". Зокрема у цьому законі зазначено: " засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності; співчуваючи іншим народам колишнього СРСР, які зазнали жертв внаслідок Голодомору; високо цінуючи солідарність та підтримку міжнародної спільноти у засудженні Голодомору 1932–1933 років в Україні, що відображено в актах парламентів Австралії, Аргентинської Республіки, Республіки Грузія, Естонської Республіки, Італійської Республіки, Канади, Литовської Республіки, Республіки Польща, Сполучених Штатів Америки, Угорської Республіки, а також у розповсюдженій як офіційний документ 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору – Великого голоду 1932–1933 років в Україні, яку підписали Аргентинська Республіка, Азербайджанська Республіка, Народна Республіка Бангладеш, Республіка Білорусь, Республіка Бенін, Республіка Боснія і Герцеговина, Республіка Гватемала, Республіка Грузія, Арабська Республіка Єгипет, Ісламська Республіка Іран, Республіка Казахстан, Канада, Держава Катар, Киргизька Республіка, Держава Кувейт, Республіка Македонія, Монголія, Республіка Науру, Королівство Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Ісламська Республіка Пакистан, Республіка Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Королівство Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка Судан, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Демократична Республіка Тимор-Лешті, Республіка Узбекистан, Україна та Ямайка, а також підтримали Австралія, Держава Ізраїль, Республіка Сербія і Чорногорія та 25 держав - членів Європейського Союзу".

На превеликий жаль серед числа тих, хто співчуває у цій трагедії українцям ми не знаходимо Російської федерації. Надзвичайно прикро. Хоча для нас, мабуть, найголовнішим і найбільш значущим було б саме визнання і підтримка у цій скорботі тих, хто називає себе братами, однієї слов'янської крові. Але брати не відгукнулися. Хочеться вірити, що вони не зрозуміли…

Правда - надто сувора

Масове відзначення Дня пам'яті жертв голодомору та репресій у листопаді 2007 року Відлік жертвам від рук братів в Україні розпочато каральним походом російських більшовиків під командуванням Муравйова, яких спрямував на Україну саме вождь пролетаріату, щоб нищити сусідів. Їх просто обурювало, що українці захотіли жити окремо.

І це не завершилося лише втратами на різних фронтах, чи розстрілами колишніх петлюрівців, як це сталося у Старокостянтинові. Вже після боїв селян, що колись служили у війську УНР, віднайшли, зігнали червоні окупанти і порубали шаблями, перетворюючи останні хвилини життя цих людей у муку. Нинішньому "патріоту" так і не спало на думку бодай хрест поставити на місці, де свою мученицьку смерть прийняли сотня селян, які захищали Україну.

Перший «голодомор» в південній та східній Україні більшовицький режим випробував у 1921-22 роках. У цілому за ці роки населення країни, за даними статистика П. М. Попова, скоротилося на 5,2 мільйона осіб, за іншими підрахунками - на 7 мільйонів осіб.

Ще більш важким був голод 1932-33 років. У «другий голодомор», за офіційними даними, загинули близько 9 мільйонів, а за неофіційними - до 13 мільйонів жителів країни.

Тисячі старокостянтинівців затамували подих у хвилину мовчання біля пам'ятника Тому, виходячи з Рекомендацій парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року №607-IV, та Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схваленого Постановою Верховної Ради України від 15 травня 2003 року №789-V, Голодомор визнається актом геноциду Українського народу як наслідок зумисних дій тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР. Тому у Законі встановлено, що Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу. А в статті 2 цього закону застережено, що публічне заперечення Голодомору 1932–1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

Пам'ять про трагедію народу віддали у руки геростратам

Ще з древніх часів добре відомо, що будь-яку високу ідею і найчистіші помисли можна дискредитувати та зневажити, якщо за це беруться одержимі і ниці.

Найвідомішою історичною постаттю ганебної популярності пихатих людей, які домагаються слави за будь-яку ціну, аж до злочину, стала постать грецького пастуха Герострата, який з бажання прославитися в 356 р. до н. е.. підпалив храм Артеміди в Ефесі (Храм цей вважався одним з 7 чудес світу).

На Хмельниччині ж "за справу Герострата" взявся колишній періодичний пастух сільської череди, нащадок сторожа з колгоспного курятника в селі Криниця, а нині міський голова міста Старокостянтинова Мельничук Микола Степанович.

Він то і наважився руйнувати те, чого не створював – Пам'ятник жертвам голодомору та репресій 1932-1933 років у Старокостянтинові, який було споруджено ще у 1993 році. І марно, що з 2006 року в Україні повинен був діяти закон про відповідальність за наругу над пам'яттю Голодомору. Йому все зійшло з рук, а так звані націоналісти (члени "Свободи", КУН, колишні нашоукраїнці, а тепер батьківщинники та інші нові) старанно підтримували пихатого чиновника. Мовляв, ми збудуємо справжній пам'ятник, а існуючий наддто сумний і скорботний для нас.

Ми часто можемо чути від ура-патріоті як вони люблять Україну. Про них уже все сказано:

Отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Т. Г. Шевченко «Сон» (1844)

«Отечество» у кожного раз у раз на язиці, — та тільки ж під отечеством вони (гнобителі) розуміють «нові петлиці та муштри ще новіші», а з люду сердешного точать кров, як воду. А дрібна «братія», розуміється, не хоче й не сміє навіть забороняти їм се; «мовчить собі, витріщивши очі, як ягнята... Нехай, — каже, — може, так і треба»! (І. Франко, Темне царство).

 

15 років люди могли стати поруч скульптурної групи і схилити свої голови у скорботній пам'яті, ставши своєрідною часткою композиції пам'ятника. За особистою вказівкою міського голови підходи до пам'ятника умисно закладено величезними каменями. Без сумніву це зроблено для того, щоб якомога болючіше завдати моральних страждань тим, для кого пам'ять про голодомор не є інформацією з книжки. А щоб зайве насміятися над глибокими почуттями тих, хто репресії режиму відчули на собі, у кишеньковій своїй газетці "Наше місто" надруковано наглу і цинічну статтю про те, що цей бабій та моральний розпусник буде, бачте, вчити старокостянтинівців моральних засад і прививати любов до Вітчизни. Мовляв, зась вам, а не пам'ять про замучених дідів та прадідів…

Борис Буздиган