Полювання на землю селян перейшло у свою найжорстокішу фазу - геть лишні роти з землі! Для нормальних людей ситуація, яка склалася навколо агропромислового закритого акціонерного товариства "Вікторія" с. Зеленці Старокостянтинівського району Хмельницької області видаватиметься щонайменше дивною. Надто вже абсурдними є очевидні дії самих селян спрямовані на завдання шкоди собі. Мова не йде про якийсь прикрий випадок, а про цілеспрямовану діяльність великої групи чиновників, конкурентів та купки "місцевих іуд", яким вдалося вивести "на слизьке" значну частину членів акціонерного товариства. Саме ключову роль у цій справі було відведено кільком сільським "активістам", щоб їх руками знищити все, що дає ту слабку надію на виживання українського села - їх села, їх дітей. Адже окрім як жити у своєму селі на своїй землі у переважної частини мешканців сіл Губча, Зеленці, Мальки, Партинці вибору немає. Але чому ж тоді селяни погодилися на знищення власного гасподарства і свого майна? Знищення господарства неодмінно призведе до знищення сіл…

На той час очолював колективне сільськогосподарське підприємство ім. Островського с. Зеленці соціаліст Олександр Яцюк. Сказати, що цей чоловік не надто палко підтримував новації указів президента Кучми про пріоритет права керівників колишніх колгоспів утворювати приватні підприємства, то це нічого не сказати. А задум Кучми і його клану полягав у тому, щоб за рахунок приватних підприємств заволодіти майном, яке було створене за рахунок важкої і виснажливої праці багатьох поколінь селян.

Хоча здоров'я Олександра Павловича сильно було підірване, але він мужньо чинив супротив намаганням влади зруйнувати сільську інфраструктуру знищивши у першу чергу підвалини існування сіл. За цю позицію селяни обрали Олександра Яцюка депутатом райради.

Тим часом, більшість його колег у районі отримавши такий подарунок згори заходилися руйнувати навіть сильніші господарства.

Найбільш вражаючим стало падіння колишньої агрофірми "Комунар" с. Сахнівці. До складу цього підприємства входили 5 сіл. За один день 26 вересня 1996 року понад 60% майна селян було оформлено за десятком керівників, а понад 40% усього майна відійшло тоді керівнику. Мешканці міста можуть пригадати бурхливі події масового виступу селян мікрорайону Заслуч за свої права на майно на початку 1997 року. І для них все могло завершитися перемогою, їх землю було виділено і вже вирішувалося питання передачі разом із майном на мільйони доларів. Але у найважливіший момент селян зрадила своя верхівка.

Сьогодні, як і в інших селах, колишні колгоспники "Комунару" втратили не тільки майно, еле й землю, хоча ще формально вона залишається у їх власності. У кращому випадку тепер селяни стали заробітчанами, а інші знищені безробіттям, жебрацьким становищем і горілкою.

Щоб не дати знищити господарство в Зеленцях Олександр Яцюк у 1995 році реорганізував КСП ім. Островського в агропромислове закрите акціонерне товариство "Вікторія" при цьому, на відміну від побажань Кучми, право врегульовувати усі виробничі питання, приймати з цього приводу рішення, він у Статуті АЗАТ "Вікторія" закріпив за правлінням товариства та за зборами акціонерів. Фактично, свідомо було обмежено можливість керівника приймати будь-які одноособові рішення щодо економічної і іншої діяльності товариства. Такий Статут товариства надто не подобався керівництву району і уже невдовзі влада вчинила справжню провокацію, що мала усі ознаки економічного злочину. Під приводом боротьби із зараженням сибіркою за один день у господарстві отруйними ін'єкціями було винищено сотні поросят. Згодом аналізи підтвердили, що ніякої сибірки близько не виявлено, а це було умисне крупномасштабне завдання шкоди господарству. Збитки ніхто ж не повернув. Але і за таких умов АЗАТ "Вікторія" успішно долало владні перепони. Тоді влада спробувала шляхом тиску на керівника примусити його відмовитися від господарства. Саме у ці важливі хвилини для Олександра Павловича, коли навіть друзі не наважувалися потелефонувати, на підтримку опальному голові прийшли члени Старокостянтинівської районної організації НРУ. І атаку влади відбили черговий раз. Але, на превеликий жаль, Господь швидко призвав до себе Олександра Яцюка.

У селі вирішили зробити свій "помаранчевий переворот"

Після смерті Олександра Яцюка його місце у товаристві посіла дружина Віоріка Георгіївна. Проте, характер її правління можна сміливо назвати повною протилежністю тому, що робив її чоловік. На передньому плані у неї були інтереси щойно створеного фермерського господарства "Віоріка". За короткий період статки фермерського господарства стрімко збільшувалися пропорційно зменшенню доходів АЗАТ "Вікторія". Згодом, Віоріка Георгіївна через внутрішню реєстрацію в товаристві, оформила на себе право управління значною частиною акцій селян. Так, що вже на початок 2006 року усе було готове до розвалу АЗАТ "Вікторія" спочатку на три частини, а згодом і повністю.

Та раптом спрацював у селян інстинкт самозбереження і в лютому 2006 року відбулися драматичні збори, де було Віоріку Яцюк усунуто від керівництва товариством, а головою правління обрано рухівця з більш ніж десятилітнім стажем, колишнього головного агронома колгоспу Віктора Чернегу. Але, як часто у таких випадках буває, у правлінні та наглядовій раді було залишено представників старої команди, яка навіть і не думала змінювати свої плани по розвалу господарства.

І хоча у районі до влади прийшли "помаранчеві", саме для Віктора Чернеги вони влаштували справжню перевірку на політичну зрілість і відсутність компромісу до віровідступництва.

Влада наполегливо шукала способу розвалити господарство Особливо політичний тиск та інтриги розгорілися після того, як "помаранчевий" голова райдержадміністрації Б. Міхняк явно обслуговуючи чужі приватні інтереси відкрито зажадав виконання його вказівок стосовно знищення поголів'я ВРХ у господарстві. А щоб вимоги були підкріплені реальними кроками він направив своє звернення в прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу проти неугодного голови.

Найцікавіше те, що дивним способом агресивні кроки влади співпали з надзвичайно пасивною діяльністю кількох членів правління товариства.

Спочатку цьому не придавали значення і припускали, що то якийсь збіг обставин. Коли, наприклад, скликає голова правління, його члени не збираються у достатній кількості і рішення важливе не приймається, а наранок біля дверей уже стоїть черговий перевіряючий. Чи інша ситуація – на рахунок товариства надійшли кошти, а правління не приймає рішення про спрямування їх на виплату заробітної плати. А на ранок "несподівано" черговий чиновник вже складає протокол на голову правління. І байдуже, що ці питання не входять у компетенцію голови. Влада поставила завдання: позаяк саме непримиренна позиція до ворогів села Віктора Чернеги не дає розвалити господарство, то прибрати з дороги непохитного голову.

Прокуратура, під керівництвом колишнього міжрайпрокурора Михайла Ковтуцького взялася за справу, а "добувачем фактів" став старший слідчий Поліщук М.А.. Про його роль у цій справі можна розповідати окрему історію, адже представник прокуратури "працював", як кажуть, без страховки. Але прокуратурі "бліц кріг" не вдався.

Ось прямий доказ зради і членів правління і сільського голови І тоді взялися за варіант №2. Саме на Василя (14.01.2010 р) чотири чоловіки члени правління (Медведчук Людмила Миколаївна, Іван Бугайчук, Павлина Козачук, Анатолій Фещук), вступивши у зговір з посередником одного із заїжджих олігархів при підтримці сільського голови Сергія Лукашука, між тим як жарилось м'ясо на сковорідці, зібралися на так зване "позачергове засідання" (в народі кажуть – баль) і вирішили розвалити господарство своїх односельців заради вигоди чужих.

Малоймовірно, що люди до такої міри стали альтруїстами, чи втратили здоровий глузд, щоб робити таке зло своїм найближчим безкоштовно. Хоча і "срібляники Іуди", навряд, чи комусь додадуть слави, чи авторитету. Але чи за гроші вони задумали зло – це їх проблеми.   

Замисел полягав у тому, щоб за рахунок незаконних дій збурити селян до того, щоб ті розірвали щойно укладені із своїм товариством договори оренди земельних ділянок (паїв), а якщо це не вдасться, то хоча б нашкодити так господарству і селянам, щоб потім запросто довершити розвал. Кінцевою метою є звільнення землі від зайвих ротів, адже за великим задумом цих стратегів ні роботи, ні землі у селян не повинно залишитися.

Помаранчевий сільський голова залюбки пішов на зраду селян Промашка вийшла і у замовників і у недолугих виконавців. Так поспішали, що забули запитати у селян, а чому жоден з них не направив звернень до АЗАТ "Вікторія" про несподіване бажання розірвати договір оренди землі. Багатьом же відомо було, що так званий "новий орендар" – ТОВ "Сокіл" сам землю обробляти навіть не збирається, а лише є посередником у справі заволодіння землею селян олігархами. Промашка вийшла і у чиновників місцевого кадастрового центру, які так старалися прислужитися, що навіть не помітили того, що нові договори, між товариством з дуже обмеженою відповідальністю "Сокіл" та селянами запропоновано нікчемні договори.

Здається, що у цій справі буде над чим потрудитися Службі безпеки України та Прокуратурі України, адже стільки посадових осіб ризикнули своїм становищем… Невже безплатно?

Іван Мальківський