Пам'ятний знак, встановлений на території Старокостянтинівської районної лікарні Питання відродження могили порубаних більшовицькими зайдами старшин війська Української Народної Республіки вперше в новітній історії підняли члени місцевої організації Народного Руху України ще в 1990 році. Одним із місць встановлення пам'ятника жертвам комуністичних репресій і пропонувалося місце страти 47 воїнів-патріотів, що перебували в госпіталі, коли у місто увірвалися більшовицькі загони на чолі з Примаковим у листопаді 1919 року.

За інформацією з історичних джерел восени 1919 року війська Української Народної Республіки були атаковані відразу з трьох боків противниками, які прагнули лише знищення Незалежної України і кількість жертв українців тільки їх ще більше заохочувала до насилля.

Серед цих катів найжорстокішими були більшовики та денікінці.

Фронт неухильно стискався навколо виснаженого боями та тифом війська УНР. Під командуванням головного отамана Симона Петлюри загони українців відступили до Проскурова (нині Хмельницький).

Парадоксальна ситуація у цей час сталася у Старокостянтинові. Денікінці з їх "чорносотенцями" підійшли до міста на 5-10 кілометрів, більшовики з іншого боку на 20 кілометрів і вже порядкували у найближчих селах, відбираючи у селян все, що було єстивне, гвалтуючи дівчат, знищуючи чоловіків.

Не зважаючи на пізніше створений міф про "петлюрівські погроми", тоді, восени 1919 року, старокостянтинівські євреї (а їх у місті було понад третину всього населення) вночі збудували переправу через річку Случ, щоб дати змогу саме війську під проводом Симона Петлюри зайняти місто і таким чином зберегти своє життя. Цей факт чомусь не згадують прокомуністичні політики та їх історики. Тоді у районі було проведено мобілізацію і у військо УНР було прийнято понад 2 тисячі новобранців та добровольців.

Більшовики і їх лакузи пам'ятають цей факт. Саме українським патріотам, які пішли у 1919 році захищати Україну, ці сатрапи найбільше помстилися у 1937 році під час репресій. А кривава розправа листопада 19-го була лише жахливою прелюдією.

У 1943 році місцеві патріоти на місці страти старшини війська УНР встановили пам'ятний знак. Це не означає, що фашисти стали більш прихильними до націоналістів. Іх руки багровіли від крові щойно розстріляного Старокостянтинівського підпілля таких самих патріотів. Це і була демонстрація вседозволеності окупанта по відношенню до місцевого населення, мовляв, ми не гірші від тих, хто раніше вас різав.

Після звільнення міста від фашистів більшовики на місці страти українських патріотів встановили пам'ятник Леніну, щоб хочаб у такий спосіб приховати свої злочини, які доводили, що комуністи нічим не кращі за фашистів.

Відродження пам'яті

Ідею відновлення пам'ятного знака на місці страти 47 старшин війська УНР остаточно було вирішено на засіданні ради Старокостянтинівської районової організації Українського козацтва ім. С. Бандери. Козаки отримали інформацію про те, що районна рада на чолі з головою регіоналом Іваном Овчаром знехтувала звернення міського голови Миколи Мельничука про відновлення пам'ятного знака на земельній ділянці районної лікарні і вже кілька місяців міський голова навіть не брався за холодну воду, щоб вирішити питання. Тоді і було доручено отаману полковнику УК Василю Муляру провести консультації з головою райради Іваном Овчаром та головою райдержадміністрації регіоналом Ігорем Люшенком…

 

 

14 жовтня 2011 року у День Українського Козацтва пам'ятний знак було відновлено.