Питання діяльності комунального господарства міста Старокостянтинова неодноразово були у центрі обласної преси навіть у ті часи, коли Хмельницькою областю керували ставленики "помаренчевих". З приходом до обласної влади "регіоналів" публічна критика збоку посадових осіб взагалі припинилася. Залишилися, як рудименти, окремі "зойки" громадян і то, мабуть, коли журналіст, який готував публікацію, не зовсім розібрався "куди вітер віє". Чи не єдиною за останній рік виявилася стаття Петра Лічмана під заголовком "Старокостянтинівський бедлам. Що за ним?"

Є міська влада, яка, на жаль, не може навести порядок у своєму комунальному господарстві. Є група депутатів міської ради, яка не може змиритися ані з безвладною владою міста, ані з високими тарифами.

Погодьтеся, але нині ак­туальніших тем, ніж ріст цін на продукти, пальне, кому­нальні послуги і тарифи, просто не почути. Воно й зрозуміло, адже торкаються вони кожного з нас і нашого сімейного гаманця.

Лист, який надійшов в редакцію зі Старокостянти-нова від М. М. кічікова, як кажуть журналісти, негайно покликав у дорогу, тобто у Старокостянтинів, де від­бувається описане безмеж­жя. Щоб зрозуміти, про що йдеться у зверненні, про­цитуємо основні тези і на­ведені факти.

«Директор «Тепповика» Поліщук Микола Миколайо­вич побудував собі хату, другій жінці купив двокім­натну квартиру, купив собі машину — не дешеву. Голо­вний бухгалтер Божук Антоніна Анатоліївна теж купила коартиру, чотирикім­натну, гараж, машину.

Багато взяли кредиту — до 100 тисяч гривень і біль­ше, хоча по трудовому до­говору мали б не більше 5 тисяч. Зарплату одержують директор, замдиректора, головбух понад 10 тисяч гривень. Одержують оздо­ровчі, які ніхто більше не одержує, а тільки началь­ники різних рангів. Державі «Тепловик» має борг 7 міль-йонів 300 тисяч гривень, населення борг до 3 міль­йонів. І скільки перевіряють наші аудитори, борг тільки збільшується. Цього року перевіряють із січня — три місяці.

Продають все нові труби для прокладки і доставки води до домів, продають метал, що на території ле­жав роками. Немає тринад­цятої" зарплати, немає пре­мій, немає добавки до зар­плати, все чиста зарплата. Це все проходить у малень­кому районі у всіх на виду. Всі тільки говорять про підвищення тарифів, ко­лись терпець може увірва­тися. Оформіть цей лист для газети. Хай люди по­читають. Рятувати треба організацію «Тепловик».

Рятівником підписався Ми­кола Миколайович Кічіков.

Моєму бажанню побачити автора листа не було меж. І ось ми розмовляємо із Мико­лою Миколайовичем. Вступ до того діалогу з боку Кічікова був для мене несподіваним: — Я — колишній старший прапорщик, пенсіонер. Мене так не проведеш. Я солдат із штанів витрушував. — чи то пригрозив, чи то похвалився співрозмовник пікантними фактами своєї бійцівської біографії, зміст яких я так і не второпав.

Проте я попросив його де­тальніше зупинитися на кри­чущих фактах, про які він ви­клав у чолобитній.

Казкова і захмарна зарпла­та директора на фоні злидар­ства «Тепловика». Зрозуміло, що на цей час у мене були уже свої відомості, за якими одіозний Кічікову М. М. Полі­щук, приміром, за четвертий квартал 2010 року отримав 20 тисяч 254 гривні, Ділимо цю суму на три місяці і отри­муємо 6 тисяч 751 гривню 13 копійок зарібку. Але ж, як ба­чимо, не дев ять чи десять тисяч, як пише Кічіков. За березень заробітна плата директора була у вищезгада­них розмірах. Та й іншою вона не могла стати з тієї причину що згідно із конт­рактом між Старокостянтинів-ською міською радою і «Те-лловиком» посадовий оклад його керівника складає 4 ти­сячі 800 гривень у місяць.

Навіщо ж така гіперболіза­ція? — запитую у Кічікова, І чим так зобидив його Полі­щук?

ВИГОДУЙ ВОРОГА СВОГО...

Витоки лютої дружби між двома Миколами Миколайо­вичами сягають помаранчевих подій. Якраз тоді М. Кічікова, який працював оператором котельні, звільнив тодішній керівник «Тепловика» В. С, Войтко. Саме він і змінив Миколу Поліщука, якого, у свою чергу, звільнив міський голова М. С. Мельничук, розірвавши з ним контракт. Саме у той час і набився Микола Кічіков Миколі Поліщуку в ангели-охоронці. Тоді їхній тимчасо­вий союз був зразком справ­жнісінького практицизму. Кічі­ков обіцяв Поліщуку, що ви­веде трудовий колектив «Тепловика» до стін міської мерії в його захист та на знак протесту проти свавілля М. Мельничука. У свою чергу, М. Поліщук, коли відновиться на посаді, візьме М. Кічікова на роботу. Безперечно, не знав тоді сердешний, що з такими, /даруйте, друзями і справжні вороги не потрібні. І справді, на хвилі помаран­чевої ейфорії, мітингів М. М. Кічіков таки привів трудовий колектив «Тепловика» до стін мерії. До нього одразу ж вий­шов міський голова М. С. Мельничук. І, за словами Кі­чікова та деяких очевидців та учасників дійства, прорік: «Шановна громадо! Кого ви захищаєте/ Це хабарник, злодій, який вкрав два міль­йони гривень. Ним займають­ся правоохоронні органи»... Після цієї акції два Миколи Миколайовича поїхали до Києва справедливості шука­ти.

—           Я тоді виговорив аж 200 гривень по телефону. Але справу зробив, — пригадує колишній ангел-добродій Поліщука. — Уже в містечку зу­стрів заступника мера Богачука. Той каже: хай Поліщук не комизиться, а покланяєть ся Мельничуку, і він візьме його знову на роботу. На той час він уже, було, налашту­вався на заробітки, на чужину.

Я відмовив його...

І крига скресла, прийшов кінець холодній війні мера і директора «Тепловика». Між ними було заключено новий контракт. Хоча уже в розмові з міським головою останній чи то не пам'ятає, чи то при­забув, як звільнив і шельмував Поліщука, як поновляв його аж через рік на посаді. Таке враження, що в Старокостян-тинові понад сотню началь­ників житлово- комунального господарства, яких і толком не запам'ятати.

Але, як відомо, дружба час­то-густо служить переходом від простого знайомства до ворогування. Так надалі і ста­лося між двома Миколами Миколайовичами.

—    Поновившись на посаді, Поліщук почав будувати собі хату, яку ми назвали на підприємстві об'єктом номер один. Якось мені сказали, щоб я теж відпрацював там свою норму. Я висловився, що, мовляв, у нас траси голі, лю­дей немає. Ці слова донесли директору. А згодом приїж­джає лабораторія для про­мивки бойлера і трас. Меха­нізми точно такі, як у мене були. Я раніше сам цю опе­рацію виконував. Запитую
одного чоловіка з тієї лабора­торії: скільки берете за роботу?

—    Сорок тисяч гривень платять ваші.

Я обурився і перепитав то­дішнього, нині вже покійного головного інженера Дмитра Чабана: чому так дорого? Мовляв, я би зробив усе це не гірше і набагато дешевше.

Той відповів:

— Не лізь. Не твоє діло. Тут усе з директором домовле­но.

А згодом мене за усе це — під скорочення, — розпо­відає М. Кічіков.

І тут, як кажуть, почалося за принципом: зуб за зуб, око за око. Колишній старший прапорщик оголосив справ­жній джихад (священну війну) своєму зобидчику.

Люби, Боже, правду, але багато знищувальних фактів, що викладаються його прави­цею в усі усюди, є більш-менш правдивимиГнаприклад, про безвідсоткові кредити, які бра­ли М7 Поліщук, головбух та інші керівники «Тепловика» згідно з колективним догово­ром. Що було — те було. Хоча за тією угодою передбачали­ся такі позики, і їх сума могла бути не більше 50 тисяч гри­вень, вищезгадані особи вкра­яли собі за 100 тисяч. Такої суми, звісно, не позичав у «Тепловика» жоден із простих смертних. Правда, зі слів мера дізнаюся, що факти царсько­го безвідсоткового кредиту­вання справді мали місце, але після перевірки вони припи­нилися.

 

Банька парить, банька править, банька сил додає.

Проте найбільша коронка, якою володіє у війні із колиш­нім своїм шефом Кічіков, є сауна. Зі слів Миколи Мико­лайовича, ненависний Полі­щук збудував її за бюджетні, тобто за наші з вами кошти. Скажу більше, цей «оздоров­чий» оазис став уже притчею во язицех не тільки в Старо-костянтинові, айв усій дер­жаві і, мабуть, за її межами.

- Сауна знаходиться на території військового шпита­лю. Там є басейн на 50 кубів теплої води, яку щодоби мі­няють. Газ і вода не облікову­ються. Немає лічильників. Тут є ще кімнати для трапези і втіх. За моїми розрахунками сауна обійшлася «Тепловику» і державі у три мільйони гри­вень, — викриває М. Кічіков.

І ось ми на об'єкті, який одібрав спокій у Миколи Ми­колайовича.

Нашим екскурсоводом і гі­дом є не хто інший, як інший Микола Миколайович — По­ліщук. Він показує лічильник на воду і газ. Далі обміряємо площу басейну. Множимо її на глибину. Води теплої тут до 20 метрів кубічних. Сама ж водойма служить для регу­лювання тиску в опалюваль­ній системі котельні.

-          Сауна збудована для усіх працівників «Тепловика».

Жодної копійки з бюджету на її обслуговування не затрачено опонує своєму колишньому «лютому» другу Полі­щук.                  

Але невгамовний М. Кічіков ані на мить не заспокоюється: верни, пане Поліщук, три міль­йони гривень державі, і баста.

Врешті-решт два Миколи Миколайовича навіть зустрі­чаються. Між ними почина­ється гаряча словесна дуель. Поліщук на всі звинувачення з боку Кічікова признається, так, я побудував сауну, теплу стоянку для автотракторної техніки, склади, обгородив базу «Тепловика», заасфаль­тував її територію, звів собі будинок. А що ти зробив за своє життя, окрім збирання компри на усіх, з ким працю­вав і служив? Тобі, Кічіков, слідчим би бути, от би вже мордував людей.

А тепер знову повернемося до «Тепловика», якого доби­ває його директор М. М. По­ліщук. Не приховаю того фак­ту, що голова обласної дер­жавної адміністрації доручив за підсумками наради щодо стану та перспектив соціаль­но-економічного розвитку Хмельницької області реко­мендувати Старокостянтинівському міському голові М. С. Мельничуку розглянути пи­тання та прийняти рішення щодо доцільності перебуван­ня на займаних посадах ди­ректора КП «Тепловик» По­ліщука М. М. і ряду інших горе-керівників з цієї галузі та інших районів.

Проте міський голова у від­повіді Хмельницькій обласній державній адміністрації пише, що у 2010 році «Тепловик» спожив газу на суму 15 міль­йонів 873 тисячі 670 гривень, а проплатив лише за 7 міль­йонів 071 тисячу 118 гривень, що становить 56 відсотків проплати за використаний газ. У поточному році значно по­кращилася платіжна дисци­пліна підприємства за спо­житий природний газ. Станом на 1.03.2011 року проплата становить 86 відсотків.

Виходячи з цього, М. С. Мельничук не вважає за до­цільне звільняти директора КП «Тепловик» Поліщука М. М. із займаної посади.

Як бачимо, ситуація тут помінялася за принципом: від ненависті до любові — один крок. Бо ж хто, як не міський голова свого часу, гнобив п. Поліщука, звільнив з роботи і зробив йому, пам'ятаєте, привселюдну екзекуцію, га­небну рекламу на мітингу, організованому Кічіковим.

Але облишимо здогадки про метаморфози ненависті в любов і навпаки. І зробимо це із тих міркувань, що людьми завжди керували і керують особисті інтереси.

Депутати Старокостянтинівської міської ради в один голос твердять, що КП «Те­пловик», очолюваний М. М. Поліщуком, і КП «Водоканал» — О. Д. Лактіоновим, є бан­ками чи пак фінансовою каз­ною для міського голови.

І ось народні обранці зна­йомлять мене з актом обсте­ження КП «Водоканал» за підписом депутатів Л В. Мель­ничука, Г. М. Висоцького, Р. О. Гуменюка, С. М. Ганжі і т. д., усього десять підписів. Факти просто вбивчі: лічиль­ники обліку води знаходяться в неробочому стані, відсутній журнал обліку добутої води, обладнання знаходиться в критичному стані, стіни поза­тікали водою, є вологими, що створює небезпеку до контак­ту із електричними кабелями і електроприладами. На очис­них спорудах уже не перший рік стоки течуть не по трубах, а по відкритій канаві, проко­паній в землі, відсутній спец­одяг, душові, робітники свід­чать про затримку із виплатою зарплати...

Акт про таке «господарю­вання» доповнює ще один факт, який кепсько характе­ризує головного водопоста­чальника міста п Лактіонова. Особисто він почав платити за спожиту воду з 1 03.2008 року, хоча у його приватному будинку, де є кран з міським водогоном, проживає ген-ген скільки років.

Більше того, хоча всюди безробіття і молодій людині важко знайти роботу на водо­каналі вона є для 70-річноі тещі директора. Тут дещо дивно працює електрозвар­ником рідний брат Олександра Дмитровича, бо. якщо потрібно провести зварю­вальні роботи, то чомусь за­прошують це виконати інших. Кажуть, що у штатного елек­трозварника руки тремтять.

 

ХОЧА ТЕОРІЯ, ДРУЖЕ МІЙ, СІРА, АЛЕ...

Один маловідомий політик якось стверджував, що гарні теорії, як і гарні жінки, часто бувають невірними. Саме у Старокостянтинові зустрівся з підполковником у відставці Ю. Д. Шаповаловим, як мо­виться, «технарем» до самих кісток.

— Я спеціалізуюся по тари­фах. І за моїми розрахунками, обчисленнями місто лише в минулому році втратило 500 тисяч кубів води...

А далі Юрій Дмитрович до­сить аргументовано і пере­конливо наводить мені цифри, проводить нескладні ариф­метичні дії. За ними виходить, що «Тепловик» накрутив та­рифи за тепло і гарячу воду під небеса господні, яких в Україні годі й шукати. З ариф­метики народного контролера випливає, що з водотрас і водогонів міста щорічно цу­питься 270 тисяч метрів ку­бічних води, що за новими тарифами становить 2 міль­йони 300 тисяч гривень «лі­вака». У чию кишеню він по­трапить — здогадатися не­важко.

—      Чому ж ви не йдете зі своїми знищувальними тео­ріями до міської влади і не
переконаєте її, що далі так жити і творити не можна? — цікавлюся у Юрія Дмитрови­ча.

—      Я був на громадських слуханнях у мера. Вислухали мене, погодилися начебто.
Микола Степанович навіть сказав: так ми з вашими обрахунками «Водоканал» на
лопатки покладемо.

Проте це були лише слова і обіцянки. Бо після ось таких публічних слухань, даруйте, загравань у демократію від­критість і прозорість, відбуло­ся засідання міськвиконкому, де вже по-справжньому роз­глядалися вода і тепло. Саме на цей архіважливий для міс­та і його мешканців захід праг­нули прорватися добрий де­сяток депутатів, шр взяли на озброєння теорії Юрія Шапо-валова. Втім на засідання їх не впускали. Усе заспокоюва­ли, буде ваше питання роз­глядатися, покличемо. Згодом із залу вийшов один із керів­ників міста: ви чому тут сиди­те? Ми уже все вирішили. Словом, дав знати, що гро­мадські слухання — це гро­мадські слухання, а рішення приймаємо ми.

—           Я займаюся цією невдячною роботою, тобто тарифами, лише з одних мірку­
вань, — розповідає Юрій Шаповалов. — Не хочу, щоб мешканці Старокостянтинова
платили ні мало, ні багато, а справедливо.

Висновок у цьому бедламі напрошується сам по собі. Є міська влада, яка, на жаль, не може навести порядок у своєму комунальному госпо­дарстві. Є група депутатів міської ради, яка не може змиритися ані з безвладною владою міста, ані з високими тарифами, ані з позицією ке­рівників «Тепловика» і «Водо­каналу», яких чомусь так за­повзято захищає тутешній мер пан Мельничук. Коріння і ви­токи тієї дружби нам досте­менно невідомі. Є лише здо­гадки, а щоб їх спростувати чи підтвердити, потрібна сер­йозна перевірка з боку тих установ і органів, які можуть високопрофесійно, по-дер-жавному її провести. Бо важ­ко тут не погодитися з фран­цузьким поетом Полем Валері, який твердив, що влада втрачає усю свою чарівність, якщо нею не зловживати.

Петро ЛІЧМАН

"Подільські вісті"7 квітня2011 р. №№52-53