Хабарники, попри їх „геройства” та зухвалість отримують належне й осуджуються в нашій країні, і вирок, винесений нещодавно по кримінальній справі у міськрайонному суді суддею Б.Г. Проданом колишньому головному санлікарю Хмельницького району О.І. Безкоровальному - підтверження цьому. Дарма, що останній вихвалявся перед своїми однодумцями можливістю купити суд, а найближчі друзі намагалися підняти громадськість Прибужжя на захист „білого і пухнастого” тепер вже колишнього БЮТівця, схиляючи поставити підписи під сумнівним текстом. Але таки з’явився був блуд на правах реклами, щодо „геройських” заслуг Безкоровального у газеті „Проскурів”, в червні минулого року „Ми думаємо інакше” за підписом лікаря-гігієніста О. В. Балашова, інших працівників, а також голови профспілки А. І. Категорського.

Цією суплікою колишні поплічники Олега Івановича намагалися кинути тінь на адресу авторів попередньої публікації в газеті „Проскурів” „ Скільки б ниточці не витися…” депутата обласної ради І.П. Клюса і журналіста В.Г. Берната. Мовляв, які ж то вони цинічні ці автори, що посміли написати про хабарництво їхнього шефа, а також описати те гниле тло, в умовах якого діяв Безкоровальний. В демократичній Америці керівник державної установи, державний службовець, помічений в хабарях, брехні чи недостойній поведінці, викидається за поріг. У нас же злодій доказує, що його не впіймали, зрадник на публіці пояснює свої інтереси і симпатії, нездара викручується, як поганий школяр та ще й знаходить серед наших людей однодумців і симпатиків. Трудовий колектив Хмельницької райсанепідемстанції, соромязливо не говорячи про хабарництво, що нині є страшним злом і тормозом прогресу України, до чеснот свого злодійкуватого шефа відносить придбання комп’ютерів, автомобіля, меблів (хто б цього не робив на його місці) тощо. Звичайно, радісно і приємно за цей колектив, що мав (знову ж таки слова з листа такого „уважного, чуйного, порядного та справедливого керівника”. Можливо пішли на користь раніше винесені догани, рекомендації, приписи вишестоящих інстанцій, що стосувалися недбалості, зловживань, аморальності й бездарності Безкоровального, до того ще й осудженого тоді за кримінальною статтею. О часи, о звичаї! Чотири раніше брутально звільнені досвідчені лікарі, звичайно, що звільнялися не без допомоги підписантів листа у „Проскурів” на правах реклами, як і те, що не без їх допомоги розтаскувалося старе майно райдержадміністрації, в поділі якого ті брали безпосередню та активну участь. Хочеш мати люблячих підлеглих - зв’яжи їх круговою порукою, залякай, принизь- це усвідомлював і втілював на практиці Безкоровальний, що вже встиг було вже поїздити світами та нічого не довівши ні собі, ні оточуючим сконцентрувався на Хмельницькій райСЕС, як на останній пристані, яка давала можливість безбідного, якщо не процвітаючого існування. Отже відкинувши професіоналізм, порядність та патріотизм - критерії, що мали б стати основою підбору кадрів, Безкоровальний добирав людей покладистих з холуйськими інсктинтами, які залюбки брали участь в його дрібних аферах, а також післяробочому часопровадженні в дорогих закладах громадського харчування з нагоди святкування тих чи інших дат. Але, як сказано було в попередній публікації „Скільки б ниточці не витися…”, а кінець таки має бути. Настав він і для депутата районної ради О.І. Безкоровального. Та чи ліквідовано весь гнійник, чи не пустив бува метастази, ось у чому питання, над яким замислюється думаючий читач.

Бачачи, як Безкоровальний роз’їзжає на джипі, то на сесію в райраду, то на мітинг на підтримку Конституції і Президента, мимоволі думаєш: та це ж мабуть, час такий настав- хабарників, перевертнів, зрадників та убивць. Камо грядеши. Отримавши мандат у вкотре обдурених людей та перетворивши ради на балагани, вони паразитують на здоровому тілі народу, користуються пільгами й благами, ділять останнє багатство України- землю. Зокрема, в Хмельницькому районі на розпайовані Лісогриновецькі землі, крім Безкоровального, отримали 10 соток для ведення особистого селянського господарства ще майже 30 депутатів районної ради (жоден із них там не проживає) інші, мабуть, в черзі до голови райдержадміністрації І.А. Вітвіцького. О часи, о звичаї!

В. Бернат