Нарешті і за офіційними даними визнано, що навантаження на мешканців міста Старокостянтинова по усіх видах комунальних платежів є найвищими у Хмельницькій області.

Однак, не слід забувати, що така картина склалася вже після того, як внаслідок відчайдушної боротьби людей, кому не байдужа доля міста, підтримана у тому числі і місцевими організаціями Руху, УНП, неформальним об'єднанням ветеранів на чолі з Людмилою Кутєйніковою та Іваном Коршуном змогли на 1 гривню зменшити тарифи водопостачання і водовідведення за 1 кубічний метр так і на постачання теплової енергії за 1 квадратний метр опалювальної площі.

Однак, різке підвищення тарифів в умовах нинішньої кризи неминуче веде до зростання заборгованості громадян, які у багатьох випадках не мають коштів, щоб оплатити захмарні суми, які виставляються комунальниками.

Доволі примітивний, хоча, здавалося б цілком виправданий спосіб створення тиску на мешканців обрала місцева влада. Масово до суду подаються позовні заяви про стягнення з громадян, які на думку того, чи іншого комунального підприємства заборгували їм за так звані послуги. Характерно, що до відповідальності притягуються громадяни, які юридично не мають жодних цивільно-правових відносин з комунальним підприємством. Адже згідно Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між суб'єктами здійснюються виключно на підставі договорів. При чому законом передбачено не тільки укладення договорів стосовно надання послуг, але й права комунального підприємства взяти на баланс житлові будинки і їх інфраструктуру.

Проте, практика вирішення питань у Старокостянтинівському районному суді склалася далеко не на користь закону і Конституції України. Влада і комунальники дозволяють собі відверто і безцеремонно самоуправно заволодівати приватною власністю громадян. У той же час звернення до суду за захистом конституційних прав явно порушених владою, наштовхується на цинічну дискримінацію збоку суддів. Таким чином судді чомусь знехтували золотим правилом бути поза політикою. Це вкрай небезпечно. Спокушати таким чином долю навіть не наважувалися попередники, хоча формувалися їх світоглядні принципи в період тотальної політики КПРС. Нинішньому поколінню суддів чомусь не вистачає часу, чи бажання, а, можливо, вміння усвідомити, що довіра до судів сформована ще до них. І не дай Боже нинішнім суддям переконати пересічного громадянина, якому нічого втрачати і він готовий, як кажуть, іти до кінця, що справедливості він не доб'ється в суді.

Наталка Сльота