Ностальгія за "ленінськими суботниками"
Суботник, який так активно описували і вихваляли провладні ЗМІ, по суті був тьмяним фарсом колишнього так званого Ленінського суботника, сучасний відгомін примусової системи протиставлення агресивного атеїзму національним звичаям та християнській моралі.
Зазвичай "ленінські суботники" ще років 30-25 тому проводилися під керівництвом комуністичної партії саме на Великдень, попри те, що це був вихідний день (неділя). Більше того, працівники, які не могли вийти на роботу у цей день, або ж їх зміна припадала на інший день, у примусовому порядку позбавлялися одноденного заробітку.
Ленінський суботник має свої витоки. Більшовики, які в 1917 році вчинили переворот в Російській імперії, які потопили в крові усі спроби національного визволення переважної частини своїх колоній, почали створювати свою систему ідолів та ритуалів. Так, в ідейній боротьбі з християнством, його духовній цілісності і прагненню очиститися від гріха, більшовицькі ідеологи розуміючи, що у їх святість повірити неможливо, запропонували теорію добровільної праці. Це значно спрощувало завдання формування нових "цінностей", які у своїй основі передбачали патетику важкої виснажливої праці.
За задумом тодішніх ідеологів народ не повинен був задумуватися над вічними проблемами боротьби добра зі злом, над поняттями любові до ближнього. Новій владі потрібні були гвинтики однієї системи.
Формальним приводом для запровадження нового ритуалу було взято так званий Всеросійський суботник, який відбувся 1 травня 1920 року на території кремля у Москві. За більшовицькими переказами у цьому суботнику керівник більшовиків Володимир Ленін брав участь і ніс колоду, яка згодом стала предметом для анекдотів та гумору. Цікаво, що лише за далеко не повними підрахунками понад 2 тисячі "вірних ленівнів" у своїх мемуарах та інших документах назвали себе тими, хто тримав колоду разом з улюбленим вождем.
Саме такий характер і упродовж десятиліть мав цей "ленінський суботник", який не став ні святом вільної праці, ні взірцем більшовицької безкорисливості.
Зрозуміти зміст цього дійства, а тим більше збагнути палке бажання нинішньої влади відродити те, що давно себе скомпроментувало, дуже важко. Тому і таким штучним виявився той запал, з яким нинішній вождь регіоналів брав малесеньку ялинку і ніс її до заздалегідь викопаної лунки, а згодом давав цінні вказівки щодо необхідності вирівняти сажанця.
Приблизно таку ж картину можна було побачити біля державних установ. Де явно було видно, що державні чини просто імітують натхненну працю.
Інша справа, коли у цей же день можна було бачити працівників, яким і платять значно менше і відводять їм не стрижені газони, а стихійні звалища сміття і нечистот. Копирсалися вони у смітті явно не жвавим натовпом у бавовняних рукавичках.
А ще у цей день ударно трудилися працівники на одному приватному, але незаконному будівництві. Власник цього незаконного будівництва – представник однієї вельми превілейованої родини, обласканої особисто міським головою, вже традиційно спочатку іде на порушення вимог закону, захоплює землю, або ж розпочинає будівництво і зводить споруди, і лише після цього звертається з проханням узаконити будівництво. Причому усі свої дії супроводжує цинічним ставленням до тих, чиї права порушено, мовляв, у мене тут все схвачено включно із судами міліцією тавиконавчою службою. А головно, що він у фаворитах у міського голови, а тому і депутатська думка – десь.
Голос громади


