Звичайно, виступати у напівтемній залі, коли світло однієї лампи освітлює лише твій натхненний образ, дуже приємно. Очі присутніх так чи інакше змушені прикипати до знайомого виразу людини, яка уміє себе похвалити. Це продовжується з року в рік. Далі в газеті, яка знаходиться, як кажуть, під п'ятою, публікується чергова хвалебна ода про успішний звіт міського голови, а на ранок звучить щось по радіо. От і все… Начебто усе гаразд і всі задоволені, і ніхто насправді нічого не розуміє, і нічого не чує окрім осанн на честь "великого господарника".

Коли, насправді, як кота, тицьнути носом мера у породжений ним же безлад чи бруд, тоді у міського голови здають нерви і він обирає бігство, скидаючи відповідальність на заступників, чи, ще гірше, відверто звинувачуючи у всьому поганих виборців, а не свою нездатність і небажання вирішувати проблеми громадян. Іноді голову так клинить, що, виявляється, то не його виборці обирали, щоб наводив порядок у місті та організував нормальне проживання, а це за ним закріпили кріпаків і він як пан сьогодні приставлений розпоряджатися і їх майном і їх правами.