Проект рекламного білборда, поширеного у місті Старокостянтинові Якось відома письменниця Ліна Костенко, виступаючи перед широкою аудиторією сказала, що в Україні є дві біди, які не спроможні здолати пересічні українці – радіацію та хамство.

Напіврозпад окремих радіоактивних атомів сягає тисяч років, а хамство і зневага стали способом поведінки чиновника. Та, мабуть, саме цьому неписаному привілею владоможців стає некомфортно у нормальному середовищі простих українців, які пам'ятають своїх батьків і свято бережуть свою гідність, як цього навчали предки.

Що сталося на сцені у кінотеатрі "Мир" у місті Старокостянтинові вже демонструвалось у новинах, а хто не встиг переглянути, то є нагода в інтернеті прочитати статтю "Інна Богословська: Якщо я Анна Герман, то ти божевільний" та все побачити на сайті "Голос громади" за електронною адресою: http://golosgromady.com.ua/. Тому ми не будемо відбирати часу на свої коментарі.

Але, не був би мер Мельничуком, якби не намагався свою моральну поразку і невігластво, на якому і побудоване було "феєричне шоу", подати як надзвичайно тонкий художній замисел. Найцікавіше, що проти кандидатки мер не мав жодних претензій, а от тележурналістам, як кажуть, дісталось на горіхи. Хоча, хто має глузд, на дзеркало стараються не ображатись.

Уже наступні дні по місцевому радіо прозвучало спростуванння подій. Та через кілька днів у підпорядкованій меру газеті "Наше місто" вийшла статя під доволі компромісною назвою "У кожного своя правда", де мотиви зовсім відрізняються від тих войовничих, що звучали раніше. Мабуть, у колі однопартійців – палких прихильників Віктора Андрійовича пояснили і меру, що не варто надто критикувати Інну Германівну, тим більше, що сам мер зазначає, що вона є гравцем з команди Віктора Федоровича.

Остріє жала спрямували у бік журналістів і у цій статті: "Бороць за правду, а ще за президентське крісло не рекламувала свою зустріч з виборцями нашого подільсь­кого містечка через місцеві ЗМІ. Богословська з усього видно, була впевнена, що старокостянтинівці не пропустять такого заходу."

Чого б це, здавалося, бути у захваті від Богословської як від "борця за правду". Щось важко пригадуються її подвиги за правду. Хіба що виступ у Верховній Раді, коли вона палко відстоювала мільярди пана Фірташа, які відібрала для держави Ю.Тимошенко. Участь у шоу на телебаченні теж віднести до боротьби за правду дуже важко – комерційний проект він завжди буде комерційним і переслідувати лише мету – отримання прибутку.  

Але знову повернемось до статті у міській газеті, де далі оспівується: "Отож, Інна Германівна, виступивши із тезами своєї передвиборної програми, ознайомила присутніх  із власними ідеями та планами щодо розвитку України і, по великому рахунку, таки здивувала присутніх нестан­дартним баченням майбут­нього нашої держави, на­обіцявши старокостянтинівцям, рівно як і іншим жителям української периферії, роботу, порядок та віру. А ще чи задля підсилення своєї правди, чи ще з якоїсь іншої причини пані Інна при­ділила увагу темі, як погано, мовляв, жити у нашому місті і яка у нас ганебна влада. І тут міський голова, вийшовши на сцену, вручив Богословській букет красивих троянд…" Як бачимо, і автори статі підмічають вагомість її програми, що вона як стороння особа, яка вперше завітала до Старокостянтинова, добре обізнана з проблемою міста. Характерно, що людина, яка має честь, після того, як його обізвали б ганебними словами, навряд чи за сказане вручала б своєму кривднику квіти. А це означає, що визнано правоту виступаючої. Та й щось не чути про позови до суду про спростування неправдивої інформації.

А далі автори "своєї правди" пишуть: "Прикро, що журналісти "33 Каіналу" Хмельницького телебачення на догоду Богословській так змонтували телевізійний ролик, щоб у найнепривабливішому аспекті показати міського голову." Ото ж бо: "Хто винен? – Невістка!".

Є у статті і правда, яку довго чекали від офіційного органу міської влади: "Г.Мудрик дав також пораду Богословській,  пам'ятати древню мудрість, яка гласить, хто обливає брудом свого ближнього, той набагато брудніший за нього. Коментарі, як кажуть, зайві." І дійсно тут коментарі були б зайві, якби не так багатозначно було сказано про "свого ближнього". Зрозуміло, що кандидатка не співала у "караоке", навряд чи "тирили" разом кошти з міського бюджету, навряд чи вони сусіди по сходинковій клітинці у Києві, та й на київському ринку не видно крамнички Богословської поруч з крамничкою мера Старокостянтинова. Ми навіть не намагатимемось встановлювати хто брудніший, як це намагався встановити начальник відділу міськвиконкому Георгій Мудрик. Достатньо того, що визнано обох учасників замащаними одним брудом.

Стаття в газеті "Наше місто" про "свою правду" завершилася словами: "І наостанок він просвітив Богословську, що Микола Мельничук міським головою обирається уже вдруге, і якби він нічого або мало зробив для розвитку міста, громада йому ніколи б не довірила цю відповідальну посаду.

І тут потрібно визнати, що пані Богословська з цим погодилася."

За Мельничука на минулих виборах проголосували менше 7 тисяч з 26 тисяч виборців, які мають право рахувати себе членами громади. Не було і другого туру, який міг би встановити серед тих, хто набрав більшість серед голосуючих. То чи довіряла громада цьому чоловікові відповідальну посаду не є питанням риторичним і відповідь давно відома – ні. Свої повноваження він набув на підставі закону, який визначає міським головою особу, яка набрала просту арифметичну більшість голосів "за" серед усіх кандидатів і на це зовсім не впливає ні більшість, ні кількість виборців, які проти такого кандидата.