Уважно слухають присутні заступника голови Хмельницької обласної організації НРУ Миколу Хіцінського Президентська команда у 2010 році досить в'яло відзначала роковини Дня  Соборності України. Фактично місцеві кадри лише по-інерції виконували свої обов'язки розуміючи, що для багатьох у найближчу перспективу доведеться шукати іншої роботи.

Для шепетівських "помаранчевих" вибори не стали якимись особливими і так саме не принесли бажаного результату. Проте, до Дня Соборності готувалися активно і до участі в урочистому засіданні запросили керівництво Хмельницької обласної організації НРУ та активістів Шепетівської районної організації Руху на чолі з Віктором Васиком.

колоски Однією із переваг людини є її  пам'ять. Можливо, її мають і деякі тварини, однак сьогодні про людську пам'ять, живу, ту пам'ять, яка повинна служити людині для добра, а не просто бути як здатність запам’ятовувати. І саме вона, пам'ять, повинна не давати себе приспати. Проте коли іноді чуєш ностальгійні нотки жалю за Радянським Союзом, за Москвою, з якою нам було так уже добре, що просто був ну... рай – у вигляді пекла! – то хочеться нагадати нашим шановним людям похилого віку, а то й молодим, яких часто зомбують байками про ті часи, що ж воно було таке: радянська влада. Бо молодим розповідають про безкоштовне навчання, але ні слова правди, напр., про голодомори, організовані Москвою, та про те, що радянська влада за роки свого панування винищила близько 40-а млн. українців. 2008 року всенародно пом’януто мільйонні жертви геноциду-голодомору 1932–33 років в Україні.

В одному із грудневих номерів “Голосу громади” мені сподобалась стаття журналіста Марини Килівник: «Ми українці і цим потрібно гордитися», де була піднята дуже актуальна проблема на цей час - проблема патріотизму.

Наголос здійснено на внутрішнню сутність патріотизму: «Робити добро для своєї України - не в помислах, а в справах. Примножити все те, що будувалось так довго і важко, що складалось по крупинках і перетворювалось в Твою і Мою рідну Україну». Це твердження має велику силу, оскільки навкруги, як правило, можливо побачити більше патріотів «своєї кишені», ніж України.

Опубліковано 18 січня 2007 року у № 3 ( 747)

Події початку нового 2007 року несподівано увірвалися у ще святковий настрій переважної частини українців. Так чи інакше в центрі подій опинилася фракція БЮТ і її лідер пані Юлія Тимошенко. У різних виданнях пройшли публікації від цілковитої підтримки домовленості цієї фракції з регіоналами Януковича, до звинувачення у зраді демократії і тим ідеалам, які проповідувалися напередодні виборів. З цією подією неодмінно пов’язують негайне бажання Юлії Тимошенко продемонструвати українцям, що вона покаялась в Ізраілі у своїх гріхах.

З проханням прокоментувати останні події кореспондент звернулася до помічникаконсультанта народного депутата України, заступника голови Хмельницької обласної організації НРУ Миколи Хіцінського.

«Українські націоналісти насамперед захищають інтереси свого власного народу. Навіть якщо при вступі в Україну німецькі війська сприйматимуться як визволителі, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеччина увійде без наміру відновлення Української держави й без відповідних гасел. Усяке насильство викличе опір.»
С. Бандера

Цими днями великому сину українського народу – Степану Бандері, виповнилося б 98 років. Багато хто з нас до цього часу при згадці його імені хочуть лаятись. Але чи дійсно він заслуговує на таке ставлення до себе, чи не оманливе воно, чи часом старанно не нав’язане кимось? Хто ж він такий Степан Бандера зрадник чи син України?