Ситуація навколо поновлення заступників міського голови Олени Бєліцької, Сергія Стецька, В’ячеслава Заболотного та редактора газети «Наше місто» Миколи Хіцінського залишається відкритою і далеко ще рано, тим, хто порушував закон при їх незаконному звільненні, «почивати на лаврах». Експертні оцінки підтверджують, що право громадян на працю та закон порушено, а тому в цих справах ще рано ставити крапку. Які плани у «звільнених», що здійснюють у своєму житті? З цими запитаннями наш кореспондент Наталка Сльота звернулася до Сергія Адамовича Стецька.

- Наше незаконне звільнення - це саме той випадок, коли виникає слушна нагода переосмислити пройдений шлях та скоригувати заплановане. Радує те, що стратегічно ми не помилилися, проекти, які сьогодні реалізуються в нашому місті мають життєві ознаки і будуть здійснені.

- А про які проекти іде мова?

- Частина їх уже здійснюється, тому що вони були започатковані ще в 2002 році, коли ми прийшли на свої посади. Це проекти – центр раннього розвитку дитини, будинок сімейного типу, центр громади, кризовий центр, газета міської ради, парламент дітей, спортивні споруди шкіл, комп’ютерне забезпечення шкіл, безпека доріг міста, тощо. Ці проекти відбувалися – одні краще, інші не зовсім. Але цьому були причини в основному міжособового характеру, що стало і причиною нашого незаконного звільнення.

- Вам не вдалося довести правоту своїх планів керівництву?

- Я взагалі дуже сумніваюся, що цьому керівництву можна щось довести. Адже це неможливо, коли «усе знають». Ми сприймаємо пройдений шлях – як шлях, що був пройдений. Не більше і не менше. Як кажуть без фанатизму і без трагедій. Ми зробили те, що зробили. Було зроблено багато – за ці роки Староконстянтинів вийшов на міжнародну арену, нас визнав дитячий Фонд ООН – ЮНІСЕФ, ми представляли Україну на міжнародній конференції «Зробимо Європу і Середню Азію регіонами, дружніми до дитини». Тому наш проект «Староконстянтинів – місто, дружнє до дитини» став чудовим прикладом для багатьох міст України. Наші ідеї підхопили, розвивають і вони ідуть успішно до реалізації.

- Але «в своїй стороні» вас, нажаль, не зовсім почули?

- Ми в проекти вкладали досить конкретні результати, але зовсім не планували робити їх способом наповнення кишень родичів, наближених до керівництва. Це, до речі, дуже дивувало наших колег з інших країн, коли вони бачили як керівництво розставляє на посади кумів, сватів, земляків, в той час, коли вони не відповідають елементарним професійним вимогам.

- Чи є якісь нові перспективи, ідеї для міста в нинішній ситуації?

- Про те, що наші ідеї працюють, говорить той факт, що більшість проектів, які ми започаткували, продовжуються. Інша справа, звичайно, в що їх намагаються перетворити сьогодні. Взагалі то підходи, які застосовуються цим керівництвом є тупиковими і ні до чого хорошого не приведуть. Доказом цьому служать останні дії керівництва, які більше нагадують агонію. Як то намагання закрити доступ до сесії, встановлення якихось протизаконних норм в регламенті ради, не розгляд питань щодо помічників-консультантів депутатів, відвертий підкуп депутатів, ненадання депутатам об’єктивної інформації, відмова в доступі до розпоряджень міського голови, усупереч вимогам Закону, тощо.

- Чи є потенціал у влади міста діяти ефективно?

­- Нинішня влада себе повністю вичерпала і перебуває в психологічному, політичному і моральному ступорі. Про це свідчать конкретні показники. Два з них – відкритість і підконтрольність влади, не залишають жодного сумніву – влада в агонії.

- Чи означає це те, що нас очікують великі зміни?

- Мені відомо, що над владою «нагромаджуються хмари», але вона з дивною упертістю продовжує робити те, що веде у прірву. Рано чи пізно за усе доведеться відповідати, тому що, Сказано – усе таємне стає явним. Нинішня влада має стільки таємного, що її і призведе до логічного результату.

- Як складаються справи з поновленням заступників?

- Ці справи мають уже принциповий характер. І справа тут навіть не конкретно в особі. Мова іде про те, чи залишилося в Україні правосуддя. Буде діяти принцип верховенства права, чи ні. Ми сприймаємо усе, що відбулося як життєвий досвід. Адже ми побачили хто є хто в кожному випадку.

- Ви свого часу, допомогли Мельничуку стати до влади, а за це він вам щось обіцяв?

- Не лише обіцяв. Ми навіть офіційну угоду підписали в присутності відомих в області людей. Але цей шлях неправди з боку однієї сторони, ми давно пройшли. Ми, як незаконно звільнені, зосереджені на судових справах і перспектив довести наше незаконне звільнення у нас більше ніж достатньо. Разом з тим у нас нові перспективи, вони дуже вигідні і достойні того, щоб на них зосередити усі наші зусилля. Ці нові горизонти пов’язані з нашим містом, з людьми, які в ньому проживають. Щодо вашого запитання про керівництво, то розповім такий випадок. В важкі часи протистояння холодної війни з боку тодішньої ГДР через берлінську стіну на сторону ФРН було перекинуто ящики з гидкими нечистотами, сміттям, різним непотрібом. У відповідь мешканці Західного Берліну зібрали багато ящиків з усім най- найкращим – подарунки дітям, людям старшого віку, матерям, студентам, прикраси, продукти, одяг, тощо. Вони перекинули ці ящики через стіну на сторону ГДР з надписом – «Просто кожен дає те, що він може дати…»